Батьківські збори: Як розуміти щастя дитини Мета. З'ясувати, як батьки розуміють «щастя дитини». Обговорити праці відомих педагогів на дану тему. Обладнання.
Виставка літератури. Учнівські твори-мініатюри на тему «Моє щастя — це коли .».
Висловлювання видатних людей. Щоб мати доступ в чудовий
палац, ім'я якому — дитинство, ми повинні перевтілюватись, ставати в деякій
мірі дітьми. Тільки тоді ми зможемо зрозуміти справжнє щастя дитини. /В.О. Сухомлинський/ Воспитатель тот, который не
сковывает, а освобождает, не ломает, а формирует, не подавляет, а возносит, не
диктует, а учит, не требует, а спрашивает, переживает вместе с ребенком много
вдохновенных минут. /Я. Корчак/ Форма проведення. Відверта розмова. Відверту розмову з вами,
шановні батьки, я хотіла б розпочати такою новелою В.О. Сухомлинського. «Тихий осінній вечір.
Заходить сонце. В синьому небі — ключ журавлів. Наша бабуся сидить на лавці
біля тину, дивиться на захід сонця. Я запитую: — Бабусю, скажіть, для чого
людина живе на світі? Бабуся усміхається і
говорить: — Щоб жити вічно. Я не можу зрозуміти: як це —
жити вічно? Бабуся говорить: — Пішли у сад. Ми ідемо в сад. Там
відцвітають чорнобривці. Бабуся зібрала пучечок сухого насіння цих квітів і
зав'язала у вузлик. — Підожди до весни, — сказала
вона і поклала вузлик із насінням чорнобривців у сухий куточок. Прийшла весна. Ми посіяли
насіння. Зійшли маленькі рослини, піднялись, зацвіли. Які красиві квіти
чорнобривці! Зараз вони красивіші, ніж були тоді, восени. — Ось і людина живе для того,
щоб вічно жила її краса, — сказала бабуся. — Батьки живуть, щоб
виховувати дітей. А діти, коли стають дорослими, виховують своїх дітей, щоб
вічно жив людський рід. — А для чого живе людський
рід? — знову запитую я. — Для щастя. Так, ми живемо для щастя. Але
що є щастям для маленької дитини? Що вона вкладає в це поняття? (Аналіз учнівських творів-мініатюр). Шановні батьки! Ви прослухали
думку своїх дітей, що для них є щастям. Але мені хотілося б дізнатися, що ви
вкладаєте в поняття «щастя» і, зокрема, «щастя дитини»? (Думки, виступи батьків). Дитинство, дитячий світ — це
світ особливий. Діти живуть своїми, дитячими уявленнями про добро і зло, про
хороше і погане. У них свої, дитячі, критерії краси, у них навіть свій вимір
часу: в дитинстві день здається роком, а рік — вічністю. Утверджуючи все це
дитяче, не можна забувати й про те, що завтра ваша дитина вже не буде дитиною.
В душі дитини треба утверджувати дитяче, але на все життя. Дитячі уявлення,
критерії, погляди, переконання повинні бути маленькими, але міцними
паростками, з яких виростуть могутні дерева. Тому, дорогі батьки, якщо
порівняти наше життя з квітучим деревом, то ми — батьки і матері — вивчаємо
квіти: що вони обіцяють дати? Який плід зав'яжеться на квіточках? І на першому
місці у нас сьогодні буде розмова про щастя. Всі ми знаємо, що бажання
дитини стало у багатьох сім'ях рушійною силою. Від бурі і невдач, сильних
почуттів і переживань ви, батьки, прикриваєте дітей своїми серцями — і в цьому
велике горе. Адже дуже вражає те, що багато дітей молодшого віку не знають, що
в житті людини буває горе. Одна шестирічна дівчинка
дружила з бабусею — матір'ю сусіда. Часто навідувалась до неї, приносила
яблука і горіхи, а бабуся розповідала їй казки (на жаль, у багатьох сім'ях
зникло це зачарування дитинства — бабусині казки). Але ось бабуся відчула, що
наступає її час. Мати відправила дівчинку на місяць у сусіднє село до родичів.
Для чого? Щоб прикрити дитяче серце від тривоги про смерть дорогої людини.
Повернулась дівчинка, відразу ж до сусідів: «Де бабуся? Мамо, так скажіть, де
бабуся Дарина?» — «Зникла бабуся . Підростеш — дізнаєшся .» (Обговорення ситуації). В тих сім'ях, де єдиний
двигун пізнання і засвоєння світу — дитяче бажання — поступово перетворюється
у примху, діти позбавлені справжнього щастя. Нещасливі вони тому, що ситі
споживчим щастям. Годування благами, які взяті у готовому вигляді, позбавляє їх
можливості правильно бачити світ, а значить, і людське щастя. Щастя людини
неможливо передати у спадок і неможливо отримати у спадщину. Справжня мудрість вихователя
— батька, матері, вчителя — в умінні дати дитині щастя. А щастя дитини — це і
спокійний вогонь, який дає тепло і їжу; але вогонь цей може перетворитися і в
катастрофічну пожежу. Все залежить від того, як ви керуєте вогнем, дорогі
батьки. В мудрості бути кочегаром цього вогнища — вся мудрість виховання. Але все ж наш вихованець —
дитина. І як сказав В.О. Сухомлинський: «Щоб мати доступ у дивний палац, ім'я
якому дитинство, ми повинні перевтілюватися, ставати в якійсь мірі дитиною.
Тільки за цієї умови нам буде доступна мудра влада над дитиною. Тільки за цієї
умови діти не дивитимуться на нас як на істот, що випадково потрапили в їхній
палац, як на сторожів, що охороняють їх дитячий світ, — байдужих сторожів, яким
все одно, що робиться в дивному палаці — в дитинстві». Є у Ф.М.
Достоєвського прекрасні слова: «Увійдімо до залу суду з думкою про те, що й ми
винні». Увійдімо в дивний світ дитинства з гарячим серцем, в якому живе,
тріпоче пульс дитячого життя. Не подумайте, шановні батьки,
що світ дитинства — це ідеальний світ. Я прекрасно розумію, що дитинство
твориться з того, що ми, дорослі, залишаємо в своїх дітях. Але саме тому, що
дитина — ніжний пагін, слабенька гілочка, яка стане могутнім деревом, дитинство
й вимагає особливої турботи, ніжності, обережності. Мудрість влади батька й
матері — це передусім їх здатність все зрозуміти. І якщо ви хочете увійти до
дивного палацу дитинства, то зрозумійте насамперед ту істину, що у дитини
ніколи не буває прагнення навмисне чинити зло. Не поспішайте оголошувати
дитячі пустощі зловмисним порушенням порядку, дитячу неуважність — лінощами,
дитячу забудькуватість — недбальством. Зрозумійте, що дитячі пустощі,
неуважність, забудькуватість — все це було, є й вічно буде. Все це треба
розуміти; не ламати, а дбайливо, мудро виправляти й спрямовувати. Намагаючись
щось у дитині зламати, ви ламаєте дитяче довір'я до себе. Ви штовхаєте дитину
на те, що вона починає захищатися непокірливістю, навмисною (не зло-навмисною!)
неслухняністю, свавіллям, прагненням діяти наперекір вашим порадам і вимогам.
Все це з'являється там, де дитяче довір'я до вас дало тріщину. А що може бути в сім'ї
неприпустимішим і безглуздішим, ніж жорстока дитина? Дитина має бути тільки
доброю, сердечною, з відкритим серцем. Лише це творить у ній благородну
здатність ненавидіти зло й бути його непримиренним ворогом. Жорстокість —
заряд, який щохвилини загрожує вибухом. Мабуть, вам доводилося зустрічатися у
сімейному житті з такими випадками: здавалося б, немає ніякого видимого приводу
для вчинку, що здається зловмисним, а дитина діє так, мовби навмисне хоче
заподіяти людям неприємність. В чому справа? Чому дитина діє наперекір
здоровому глузду? Це і є вибух, для якого досить маленького, здавалося б,
необережного, необачного, але дуже болючого доторкнення до дитячого серця. І
дуже часто ці вибухи трапляються не відразу після того, як у душу дитини
покладено «заряд», а через тривалі проміжки часу. Батькам тільки з подивом
доводиться знизувати плечима і запитувати: що діється? Для прикладу наведу оповідання
В.О. Сухомлинського «Він зненавидів красу». В одної матері був трирічний
син. Дуже любила мати свого єдиного сина. Що б не захотілося сину, мама відразу
ж намагається виконати його бажання. Побачив син за вікном
розквітлу троянду, запитує: що це таке? — Це квітка троянди, —
відповідає мати. — Хочу квітку троянди, —
вимагає хлопчик. Не просить, а вимагає. Мати йде, зрізує квітку
троянди і приносить синові. Потримав хлопчик квітку в руках, зім'яв пелюстки і
викинув на підлогу. Побачив син на огорожі
горобця, запитує: хто це такий? — Це горобець — відповідає
мати. — Хочу горобця, — відповідає
хлопчик.
Мати пішла до сусідських дітей, просить: «Спіймайте горобця, куплю
кілограм цукерок». Впіймали діти горобця,
отримали кілограм цукерок, принесла мати синові пташку. Взяв хлопчик горобця,
почав гратися, притиснув його за шийку, запищав горобець і замовк. Викинув син
мертву пташку. Почув син, як хтось грає за вікном
на сопілці. Сподобалась хлопчику гра, запитує він у матері: що це таке? — Це пастух грає пісню на
сопілці, — відповідає мати. — Хочу пісню, хочу, пісню,
вона така красива, — вимагає хлопчик. Пішла мати до пастуха,
просить: «Йди, пастух, до мого хлопчика любого, хоче він, щоб йому належала ця
прекрасна пісня». — Ні, — відповідає пастух, —
пісня — це краса. Вона нікому одному не може належати. Вона належить всім
людям. Ні з чим прийшла мати до
сина, передала йому відповідь пастуха. І син зненавидів красу,
перестав розуміти і розпізнавати прекрасне. Питання для обговорення. 1. Чи можна в даному випадку
назвати дитину жорстокою? 2. Яких помилок припустилась
мати у вихованні дитини? Чи можна ще її перевиховати? 3. Як ви вважаєте, що може в
даному випадку розуміти дитина під терміном «щастя»? (Думки, виступи батьків). Ось і підходить до кінця наша
розмова. Щастя — це чудова жар-птиця, яку можна спіймати. Здійснюючи владу над
світом дитячих думок, почуттів, переживань, не можна ні на хвилину забувати про
те, що в кожної дитини є добра воля, добрі наміри і своє розуміння особистого
щастя. А ваше завдання, дорогі батьки, дати своїм дітям це щастя, тоді і
стануть вони справжніми людьми.
| |
| |
Просмотров: 626 | |
Батьківські збори "Як зрозуміти щастя дитини"